ОБДАРОВАНІ ДІТИ
«У геніальності 1% таланту і 99% праці»
Томас Едісон, американський науковець і винахідник
Батькам про дитячу обдарованість
Дитяча обдарованість, яка рано проявляється, - завжди предмет гордості батьків. Але для малят це може обернутися лихом і втратою дитинства. Нерозумна експлуатація здібностей призводить до однобічного розвитку, а передчасні захоплення дорослих - до його викривлення. Чимало дітей, які вражали уяву близьких своїми здібностями, не виправдали покладених на них надій.
Природно, що для батьків їхні діти - найрозумніші й найгарніші. Біда не в тому, що часом ми помиляємося, приймаючи відблиск скла за сяяння коштовного каміння. Біда в іншому: ми обманюємо своїм захопленням самих дітей. Обіцяємо їм осяйне майбутнє, а коли стається інакше, наші сини і доньки почуваються несправедливо обманутими і не можуть відчути звичайних людських радощів. Можна скалічити і по-справжньому обдарованих дітей, коли ми, захоплюючись «чудом», забуваємо про самого малюка, приділяємо всю увагу лише розвитку його таланту. За розумовим розвитком вундеркінд може бути далеко попереду, але за моральним та емоційним - дуже рідко випереджає вік. Виникає дисгармонія розуму і почуттів, відбувається втрата дитинства. Дитині некомфортно серед дорослих і нудно в колі ровесників. Рання експлуатація таланту може відбити бажання займатися творчістю, викликати відразу до нього, і, зрештою, талант загине.
Сучасна психологічна наука стверджує, що до чотирьох років закладається приблизно половина інтелектуальних здібностей, які характеризуватимуть дорослу людину. Спробуйте тільки уявити собі, який величезний обсяг знань засвоює дитина, скільки енергії вона витрачає щоденно, не забудьте про надзвичайну емоційність та інтенсивність сприйняття, і ви погодитеся, що жоден інший вік не стоїть так близько до геніальності. З 2 до 6-7 років кожна дитина - геніальний лінгвіст. Вона легко на слух засвоює лексику і граматичну будову мови. Величезна кількість запитань, які діти ставлять дорослим, свідчить про незвичайну допитливість. Збережіть цю допитливість, живий інтерес, здатність дивуватися і захоплюватися, силу почуттів - і ви отримаєте передумови таланту. К. Чуковський писав: «Ми всі до двадцяти років могли б бути великими хіміками, математиками, біологами, якби жагуча допитливість до всього довкола не згасла в нас у процесі накопичення первинних, необхідних для існування знань».
Як же зберегти всі ці потрібні риси? Тільки шляхом їх розвитку, коли даємо роботу нашому розуму і почуттям. Талант - це трішки здібностей і дуже багато зусиль. Пригадайте, що вам відомо про видатних людей. Неважливо, у чому вони видатні: учений це чи композитор, письменник чи винахідник - усі вони багато й наполегливо працювали. Чому ж талановиті мають працювати більше від безталанних? Бо праці - це єдиний спосіб проявлення і розвитку здібностей. І ще - тому що праця приносить їм радість. Не вбити радість праці, а розвивати її - шлях до таланту.
Тренуванням можна розвинути всі людські здібності: пам'ять, слух, математичне мислення, малювання, словотворчість. Чи видно талант ще в дитинстві? Звичайно, і це підтверджує сила-силенна прикладів. Рано проявилася музична обдарованість у Римського-Корсакова, із 7 років почав писати свої вірші Пушкін, змалечку малювали Рафаель, Сєров... Але нас більше цікавлять інші приклади: Ньютон, П. Кюрі, Лобачевський у школі мали репутацію нездібних учнів. Ейнштейна у студентські роки вважали нездібним до математики. Шаляпіна замолоду не взяли до хору, а Сурікова відмовили у прийомі до Академії мистецтва.
Кажуть, що талант завжди і всюди проб'є собі дорогу, незважаючи на перепони і суворі умови життя (Михайло Ломоносов, Джек Лондон). Але ми ніколи не дізнаємося, скільки талантів не розкрилося, бо багато з обдарованих людей не мали ані залізного здоров'я, ані пробивної сили.
Чи успадковується талант? Є багато прикладів, коли видатні здібності в одній або різних сферах повторювалися в багатьох поколіннях одного роду, сім'ї. Але тут річ не тільки у спадковості, а й у творчому середовищі, в якому росли діти. Проте є й інші приклади, коли у людей із високим інтелектом ростуть нецікаві, малорозвинені діти. Це навіть стало приводом для афоризму «Природа відпочиває на дітях геніїв». Погодитися з цим не можна. Усі здорові діти мають здібності. Але якщо вони «загодовані», якщо батьків поглинає власна творчість, проблеми, емоційні і творчі підйоми та падіння, то результат стає очевидним.
А що робити тим, хто бажає розвивати здібності своїх дітей? Спочатку необхідно розмежувати поняття «талант», «схильності», «здібності», «покликання». Під здібностями зазвичай розуміють досягнення вищих результатів при менших зусиллях порівняно з не настільки здібними людьми. Схильність - це інтерес до будь-чого, прагнення займатися якоюсь справою. Схильність не завжди пов'язана зі здібностями і може виникнути під впливом авторитетних дорослих. Для покликання характерне щасливе поєднання здібностей і схильностей. А якщо людина при цьому має велику, свідому працьовитість, то можна вже говорити про талант.
Існує багато підходів до навчання і виховання дитини з раннього віку. Головне в них - не перешкоджати розкриттю потенціалу психіки, уникати однобічності у навчанні, не позбавляти дитину дитячих ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. Чого треба вчити, а чого - ще зарано? Визначити це допоможе «зона найближчого розвитку». Навчати треба не того, що дитина вже може робити сама, а того, що потребує підказки, демонстрації. І звичайно, навчання має бути цікавим, проводитися в ігровій формі, тішити.
Чимало батьків стурбовані вихованням обдарованості й залучають дітей до музики, балету, фігурного катання, спорту. Усе це непогано, якщо не випускати з поля зору головного: турботи про фізичне, емоційне, моральне, психологічне здоров'я. Обдаровані люди повинні усвідомлювати, що великі здібності не дають права висувати підвищені вимоги до батьків, учителів, егоїстично ставитися до «звичайних» людей. Якщо є розуміння, що талант - це не так права, як підвищені обов'язки, то він стане передумовою розвитку гармонійної, адекватної, соціально адаптованої особистості. Виховання інтелекту невід'ємно пов'язане з вихованням особистості.